До Римлян - Церква "Христа Спасителя"

Матеріал опрацьовано з сайту Literary structure (chiasm, chiasmus) of Epistle to the Romans

1 (До Римлян 1:1-7)

A(1:1)^1. Павло, раб Ісуса Христа, покликаний апостол (ἀπόστολος), вибраний для звіщання Євангелії Божої,

B(1:2-4)^2.яке Він перед тим приобіцяв через Своїх пророків у святих Писаннях,^3. про Сина Свого, що тілом був із насіння Давидового, ^4. і об’явився Сином Божим у силі, за духом святости, через воскресення з мертвих, про Ісуса Христа, Господа нашого (Ἰησοῦ Χριστοῦ τοῦ κυρίου),

A'(1:5-6)^5. що через Нього прийняли ми благодать і апостольство (ἀποστολὴν) на послух віри через Ім’я Його між усіма народами,^6. між якими й ви, покликані Ісуса Христа,

B'(1:7)^7. усім, хто знаходиться в Римі, улюбленим Божим, вибраним святим, благодать вам та мир від Бога, Отця нашого, і Господа Ісуса Христа (κυρίου Ἰησοῦ Χριστοῦ)!

1(1:1-7)

А: Апостольство;

В: Син Божий, Господь наш Ісус Христос.

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-1	(1-4)	Обʼявлення через Писання і творіння	1:2,3=1:20
5-1	(1-7)	Мир	1:7=3:17
3-1-1	(1-6)	Послух вірі	1:5=2:29
3-1	(1-11)	Благодать	1:5=5:2
1-1	(1-31)	Вітання (Бог і Ісус Христос)	1:7=16:27

Раб і апостол:

1:1 – Павло – раб Ісуса Христа. Що означає Христос? Слово Христос означає месія, помазаний. Помазання здійснювалось для призначення, відділення людини на якусь службу. Що означає Ісус? Ісус – ім’я, яке в перекладі означає Спаситель або Визволитель. Коли ми читаємо Ісус Христос, то повинні розуміти Помазаний Спаситель, Призначений Визволитель. Отже, Павло, раб Призначеного Спасителя світу.

Які асоціації у вас виникають зі словом раб? Раб Божий? Що ви під цим розумієте? Що ж означає бути рабом? – В Біблії написано багато про рабство. Існує декілька різних видів рабства.

1. Якщо ви язичник і ваше місто було захоплене ворогом, вас полонили, зв’язали, повезли караваном і продали. Єврей за Законом не міг продати раба, в цьому випадку ви лишаєтесь рабом, доки не заробите свободу. Приклад: Йосип (Бут).

2. Якщо ви єврей і сталась якась серйозна проблема (наприклад борги). Ви не здатні заплатити і вимушені продати себе в рабство. Це може бути рік, 5 років, а можливо 6 місяців, але не більше 6 років. Чому? Тому, що на суботній рік вас випускають з рабства, оскільки усі борги скасовуються. Тому час вашого перебування у рабстві залежить від календаря. В цю категорію потрапляють: раб, який був куплений з язичників, людина, яка вчинила крадіжку і продана в рабство, щоб виплатити відшкодування, людина, що розтратила своє майно впала в борги і не може їх виплатити відправляється в рабство до успішного господаря, де вона матиме можливість навчитись працювати, щоб більше не потрапляти в подібну ситуацію.

3. Ви працюєте на якусь людину, яка є прекрасним господарем, який є хорошою доброю людиною, що вміє успішно вести справи. Вам подобається працювати в нього, умови праці хороші, вас забезпечують усім необхідним, добре до вас ставляться, вам подобається сім’я цієї людини. І ви приймаєте рішення стати частиною його господарства (дому) назавжди. Тоді ви йдете до старійшин міста, що засідають біля воріт і публічно оголошуєте, що вам подобається ваш господар і ви хочете долучитись до його сім’ї. В цьому випадку господар всиновлю вас і ви стаєте рабом, який «народжений» в цьому домі. Для цього вам потрібно пройти через ритуал. Який? Господар підводить вас до дверей свого дому (намету), бере шило, прикладає ваше вухо до одвірка і проколює вухо до дверей. Таким чином кров лишається на одвірку. Нічого не нагадує? Схоже на Пасху, це символ нового народження. Тепер ви «народжені знову» у дверях цього дому. Двері дому це як двері тіла через які народжується дитина. Ви ніби народжені від цього дому, тепер ви «раб, що народився в цьому домі».

Ви пам’ятаєте приклади такого рабства у Біблії? – Елеазар був «рабом, народженим у домі» Авраама (Бут.15:2). Ритуал про який ми говорили описаний у книзі Вихід 21 та Повторення Закону 15. Він показує не тільки нове народження і всиновлення (раб стає сином дому), але також є «обрізанням вуха». Як ви думаєте, що це може значити? Це означає, що ваше вухо «відкрите» для послуху словам нового господаря.

Альтернативою обрізаня вуха може бути його відрізання, як трапилось з рабом первосвященника Малхом, якому Петро відрізав вухо. Цікаво, що ця історія є в усіх 4 Євангеліях, що говорить нам про її значимість. Якщо ви не відкриєте свої вуха для слухання Господаря – Ісуса Христа, то вони будуть відтяті. Оскільки Ізраїль не зрозумів цього послання, то в 70 р.н.е. їх вуха були «відтяті», храм зруйновано (місце поклоніння, наближення до Бога). Коли Петро відрізав вухо Малхові, то Ісус приєднав його, зціливши раба, проте це образ тимчасового зцілення…

Павло раб Ісуса Христа саме в цьому значенні, «раб, котрий народжений у домі», той хто «відкрив» свої вуха для послуху Господу. Не просто раб, а син, всиновлений Богом. Варто зазначити, що такий раб отримує спадок у випадку відсутності рідного сина. Ми сини та дочки Божі, оскільки були всиновлені у Дім Божий і наші вуха «відкриті» щоб чути Слово Господаря. Усе це мається на увазі під словом «раб». Павло не просто Павло каже, : «О, я такий нікчемний раб, а Ісус Господь. Павло каже набагато більше, що він всиновлений, «народжений знову» у Домі Божому, вуха якого «відкриті» до того, що каже Ісус.

Оскільки Павло всиновлений у Домі Божому з «відритими» вухами до Слова Бога, він апостол. Хто такий апостол? Апостол буквально означає посол, посланий для виконання якогось завдання. Павло – посол, відправлений у світ Ісусом Христом. Призначеним Визволителем, для того, щоб нести і берегти його Слово.

Давайте знову згадаємо про Авраама, у нього був раб, Елеазар із Дамаску, він всиновлений через ритуал, чи посилав Авраам коли-небудь Елеазара для виконання якоїсь важливої місії? Так, він відправив його на пошуки дружини для Ісаака. Цей раб був відправлений для важливої місії – знайти дружину для Ісаака. Він знаходить Реввеку і приводить її до Ісаака. Саме це і робить Павло, він готує наречену для свого Господаря. Збирає Церкву та готує її до зустрічі з Христом. Церкву для Ісуса Христа.

Це все контекстом (background), який хоч і далекий, але від цього не менш важливий. Послання до римлян написане з метою зрощувати, готувати Церкву, Наречену, щоб вона відповідала своєму Нареченому.

Євангелія:

“Вибраний (відділений) для звіщання Євангелії Божої”. Що таке Євангеліє? Євангеліє це не просто “Бог спасає грішників”, це не тільки “виправдання вірою”, люди знали, що Бог спасає грішників весь час впродовж СЗ, люди завжди спасались вірою протягом усього СЗ, в цьому немає НІЧОГО НОВОГО. Євангеліє означає добра звістка (новина). Так що ж НОВОГО? Що нового проповідують апостоли? Те що Бог спасає тільки вірою, це правда, проте далеко не нова, це стара звістка (НЕ В ЗНАЧЕННІ ЗАСТАРІЛА). Це не нове.

Щоб зрозуміти в чому полягає нова вістка, нам потрібно пригадати стару.Бог не просто так створив світ за 6 днів. Що, коли і як було створене надзвичайно важливо. Наш Бог – Бог порядку, а не хаосу, і процес творіння закладає структуру (лекало, зразок, модель) світу, яка пізніше знаходить своє символічне відображення у всій Біблійній історії.

Коли Бог творить світ, то він складається з 4 компонентів – небес, тверді, землі та моря. Що таке небеса? Що таке твердь? Небеса – місце перебування Бога, туди добратись за допомогою фізичних засобів нереально. Твердь – весь космос. Такий порядок встановив Бог.

Також, світ географічно розділений на 4 частини – Едем (місце зустрічі і спілкування з Богом), сад (святилище, яке Адам повинен був захищати і культивувати (обробляти), земля на сході Хавіла (куди пізніше з розвитком мав би відправитись Адам за хлібом та золотом) та інша земля. Едем – місце зустрічі Бога з людиною. Субота – час відпочинку і спілкування з Богом.

Як же пройшла перша субота? Не дуже добре, точніше — зовсім погано. Адам порушив єдину заборону дану Богом і як результат був вигнаний із саду і втратив можливість близького особистого спілкування з Богом. Це катастрофа, найдраматичніша подія всієї історії людства. Тепер людина відділена від Бога і не може знаходитись в Його присутності. Це задає тон усій подальшій історії Біблії, це головна проблема.

Що ж стається далі? Бог полишає людей назажди і не спілкується з ними? Ні. Наш Бог – Бог, який говорить. Історія Біблії це історія про те, як Бог повертає людей до спілкування і єдності з Ним і один з одним, проте процес комунікації дуже ускладнився після гріхопадіння… До гріхопадіння був Едем на горі, найвища точка, де зустрічались небо і світ, Бог і людина.

Як ми це знаємо? Звідти витікали річки, а вода зазвичай тече зверху вниз, а не навпаки. Тобто сад знаходився на горі. Далі в Біблії також прослідковується ідея зустрічі з Богом на горі: патріархи поклонялись на горі (Бут.22) будували жертовники з НЕОБРОБЛЕНИХ каменів (теж гори), Синай, Скинія (портативна гора), храм був на горі. Світ і далі лишається поділений на 4 зони, проте люди втрачають доступ у небеса.

Місцем перебування Бога стає Святе Святих.Хто, коли і для чого може туди заходити? Первосвященник, раз на рік, для покриття гріхів. Людина не може увійти в присутність Бога для спілкування з Ним. Вона може тільки трохи наблизитись. Драма розділення Творця і творіння прослідковується у всьому СЗ. Усі вірні Богу чекають Спасителя, який це змінить, проте не знають точно як саме це відбудеться.

Так от, «нова» новина це коронація царя, сходження на престол Ісуса Христа, який возсів по по правиці Отця. Але Христос, «Первосвященик майбутнiх благ, прийшовши з бiльшою та досконалiшою скинiєю, нерукотворною, тобто не такого спорудження, ¹² i не з кров’ю козлiв i телят, але зi Своєю Кров’ю, один раз увiйшов у святилище i здобув вiчне вiдкуплення.» (Євр. 9,11-12)

«Нова» новина це те, що тепер Новий Адам, людина, отримала доступ у небеса і сидить по правиці Бога Отця. Новий Адам — співправитель, віце-правитель і усі вірні у Ньому мають доступ в небеса. Адам після гріхопадіння не дорослішав, тому він в певному сенсі залишався дитиною, не набував зрілості. Він розбещувався, зіпсовувався гріхом і помер. Це те, що відбувається з кожниме грішником, який не приймає спасіння.

Ісус же зростав, став досконало зрілим і посів трон Отця і править світом !!! ЦЕ ЗМІНА! ЦЕ НОВЕ У ДОБРІЙ ЗВІСТЦІ. 4000 років світ знаходився під керівництвом янголів, тому що люди, згрішивши, відкинули право володіти світом. Бог вигнав Адама і Єву із саду і дав меч ангелам, наказавши їм охороняти сад, тобто він дав їм певну владу, вони тепер головні. Але потім на небеса вознісся Ісус . У книзі Об’явлення описано, як усі ангели віддають правління Ісусу (Обʼявл. 5 (пісня НОВА); 1 і 19 і 22). Ангели не приймають поклона від Іоана. Він тепер править світом, Він – Цар. Оце новина! «Нова» новина!

Про що вони говориться в Діях, в перших розділах книги ? Йдеться про проповідь Євангелії, а це проповідь про воскресіння та сходження на трон Ісуса Христа. Новий Адам завершив роботу та став Царем і у союзі з ним ми тепер дорослі. У СЗ усі були маленькими дітьми. Павло пише про це в Гал.3-4. Звичайно деякі з них були «старші» аніж ми, проте офіційно все ж вони були дітьми. Ісус Христос – Перший Зрілий Чоловік, який офіційно потрапив на небо. І ми в Ньому.

Тепер ми вже не під керівництвом наставників і педагогів (ангелів), ми більше не під церемоніальним законом. В Кор. ми будемо судити ангелів. В книзі Об’явлення ангели здійснюють супервізію, що підтверджує, що вона написана до 70 р н.е., про перехід від старого творіння до нового.

Добра Новина в тому, що старе творіння закінчилось і тепер Дух Святий посланий усім людям, ми усі пророки в певному сенсі (окрема велика тема), а причиною цього є те, що Ісус Христос вознісся на небеса і сидить праворуч Отця. Це Євангеліє. Ісус – Цар і Він переміг Сатану.

Павло – всиновлений раб Господа, який посланий для того, щоб звістити закінчення старого порядку та початок нового, де Ісус Христос Цар. 1:2 – обіцяне давно нарешті здійснилось.

Обʼявився у силі-Син Божий-святі.

1:3-4 – Ісус завжди, ще до початку створення світу, Син Божий. Проте Він народився в тілі і об’явився Сином Божим. Ці вірші не говорять про те, що за тілом Ісус Син Давида, але по природі Він – Бог. Він був народжений у тілі (у плоті) із насіння Давидова – слово “плоть” у Павла означає старе творіння, творіння часів першого Адама, старе творіння плотське і це саме по собі не є чимось поганим, просто нове у Дусі – краще. Ісус був народжений у старому творінні, але Духом святим через воскресіння, вознесіння і сходження на престол Він об’явився (затверджений) Сином Божим у силі.

У силі відноситься не до способу Його затвердження, а до Нього. Що ж це значить? – Плоть – старе творіння, дух – нове. Що ж таке плоть? Щоб зрозуміти це подумаймо з чого створена людина? – Плоть це бруд, пилюка, порох земний. Люди усі створені з пороху земного, навіть маленькі діти 🙂 Ми живі купки бруду. Тому знаєте де зараз знаходиться Свята Земля? – Це ми, Церква.

Оскільки Адам був зроблений з пороху земного і Бог вдихнув у нього життя він став першим творінням. Проте це не кінець історії, Бог створив людину для чогось більшого, а саме для того, щоб людство ставало більш зрілим до того моменту, коли Святий Дух зійде на них і вони отримають нові тіла у воскресінні, які підносяться над “плоттю”. Ми не знаємо точно з чого вони зроблені, але наші нові тіла відносяться до сфери Духа.

Це вже історія. Добра звістка полягає в тому, що це віже трапислось. Ісус був народжений у плоті, у тілі, народжений від жінки, як і ми з вами і зараз Він воскрес і преображений у воскресшому тілі, вознесений і сидить на троні праворуч Бога Отця. Євангеліє – це Добра Звістка. Цей вірш не каже, що Ісус був народжений від насіння Адама чи Авраама, згадується саме Давид, оскільки Павло робить фокус на царюванні Ісуса. Ісус – Цар. Навіть у своєму тілі до воскресіння Ісус вже був народжений, щоб стати царем. І зараз Він воцарився, як Син Божий.

Кого у СЗ називали Сином Божим? – Царів. Син Божий – титул мессіанського царя у СЗ. Давид (Пс. 2, 89), Соломон. Деколи словосполучення Син Божий вказує на вічне синівство Ісуса Христа, але деколи, як у нашому випадку, на те, що Він – Цар. Навіть язичницькі культури вважали своїх царів синами богів. Це розповсюджене явище. 1(3)Цар. 20 – Бен Гадад – сирійський цар. Усі сирійські царі мали такий титул. Син Хадада – Хадад – бог сиріян. Цар сприймався намісником бога на землі.

У нашому контексті фокус на царстві Ісуса, який царює у силі Духа Святого, через воскресіння з мертвих. Це Євангеліє. Усе змінилось, оскільки Ісус воцарився. Це Добра Звістка для всіх нужденних. Ісус прийшов у старе творіння і змінив його докорінно. Кінець 4-го вірша – Призначений Спаситель, наш Господь (Господар), Він керує усім.

1:5 – те, що Євангеліє йде до усіх народів – заслуга і результат роботи Ісуса, який воцарившись посилає Святого Духа усім народам. До цього справжній послух віри був лише для євреїв і язичники могли вірити, проте вони не отримували усі переваги віри, на відміну від євреїв. І Павло відзначає цей контраст. Тепер Євангеліє для всіх. “Послух віри” – іншими словами “вірний послух”, правильні відносини довіри з Богом, що виражаються в послуху. Щоб слухатись необхідно вірити, довіряти. Бог зробив нас здатними довіряти Йому. Люди повинні були завжди довіряти Богу, але після проголошення Євангелія у вже більше немає виправдання недовірі.

1:6 – Павло включає своїх адресатів до категорії вірних. Він називає їх “покликаними святими”. Пам’ятаєте, що Павло – покликаний раб, як Елеазар. Для чого? – Привести наречену до нареченого. Церква в Римі – це наречена.

Що означає “святий”? – Святий, той, хто відділений, поставлений окремо. Той, хто має доступ до святилища. Спільнокореневі слова – святий і святилище. Адам і Єва були вигнані із святилища, втратили доступ туди. Ніхто не міг більше увійти до тронного залу Бога і не згоріти (Надав та Авіуд).

ПРИГАДАЙТЕ СКИНІЮ. У Святе могли входити тільки свщенники і перед цим вони повинні були пройти семиденний ритуал освячення. І якщо в них були якісь рани на руках, які не були прикриті шкірою, то вони не могли увійти. А про Святе Святих і мови бути не могло. Простий ізраїльтянин навіть не міг сам покласти жертву на жертовник. Левити зі списами стояли навкруги, щоб у разі порушення вбити винного, щоб Бог не покарав увесь народ (Числа). Якщо ви були нечисті, то ви навіть жертву не могли принести…

У НЗ – усі ці завіси розірвані і ми маємо доступ до святилища, ми святі. Ми можемо увійти у тронний зал Бога, оскільки Ісус сидить на престолі праворуч Отця і ми в єдності з Ним. Ось, що означає бути святим. Це знову ж таки – у Новому Заповіті. Вцілому ми “ближче” до Бога ніж люди у часи Старого Заповіту. Бог “прислухається” до наших молитов, а сатана не може більше зводити наклеп на нас. Ісус Христос воцарився через Свою смерть і воскресіння і перемінив весь світ. Тепер Він царює посилаючи Св.Духа, а ми святі, раби Бога, вуха яких “відкриті” до слів Господаря і ми маємо доступ до Бога.

2 (До Римлян 1:8-15)

A(1:8-9)^8. Отже, насамперед дякую Богові моєму через Ісуса Христа за всіх вас, що віра ваша звіщається по всьому світові.^9. Бо свідок мені Бог, Якому служу духом своїм у звіщанні Євангелії (εὐαγγελίῳ) Його Сина, що я безперестанно згадую про вас,

B(1:10)^10. і в молитвах своїх завжди молюся, щоб воля (θελήματι) Божа щасливо попровадила мене коли прийти до вас.

C(1:11-12)^11. Бо прагну вас бачити, щоб подати вам якого дара духовного для зміцнення вас,^12. цебто потішитись разом між вами спільною вірою і вашою, і моєю.

B'(1:13)^13.Не хочу (θέλω) ж, щоб ви не знали, браття, що багато разів мав я замір прийти до вас, але мені перешкоджувано аж досі, щоб мати який плід і в вас, як і в інших народів.

A'(1:14-15)^14. А гелленам і чужоземцям, розумним і немудрим я боржник.^15. Отже, щодо мене, я готовий і вам, хто знаходиться в Римі, звіщати Євангелію (εὐαγγελίσασθαι).

2(1:8-15)

А: Євангеліє в світі;

В: воля Божа і бажання відвідати Рим;

С: потіха від віри.

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-1	(2-3)	Проголошення Євангелії	1:9=1:16
5-1	(2-6)	Дари Духа	1:11=2:29
3-1-1	(2-5)	Євангеліє Христове	1:9=2:16
3-1	(2-10)	Потіха і зміцнення у вірі	1:12=4:20
1-1	2-30)	Бажання відвідати Рим	1:15=15:23,24

1:8-15
8 – Використання можливості доступу до Бога у молитві – Євангелія в дії. “Віра звіщається по всьому світу” – щоб не малось на увазі під “усім світом” точно ясно, що світ тих часів знав не тільки про Євангеліє, але навіть про існування церкви у Римі. Новини росповсюджувались швидко.

9-11 – Павло хоче прийти до них і молиться про це. “Служу духом” – грецьке слово яке перекладене як “служити” вживається по відношенню до Літургійного Богослужіння у НЗ.

Фарисеї вважали, що усе життя повинно бути посвячене Богові. Вони намагались реалізувати це, розширяючи декілька церемоніальних законів на все, застосовуючи їх до всього. У них був ритуал освячення чаш для пиття і тарілок для їжі і всього решта. Вони думали, що в них є ритуал і вони зроблять усе святим, усе підкорять Богу.

Нікого вам не нагадує? – Католики і православні, англікани. Святять будинки, машини. Так робили юдеї. В них були невеликі ритуали освячення для всього. Але Павло каже, що це не християнський спосіб. Фактично ми вже святі і усе, до чого ми торкаємось освячується через наш дотик, усе на що ми дивимось освячується через наш погляд. Якщо ж ми встановлюємо якісь ритуал, який служить медіатором (свята вода, пахощі), ми по замовчуванню відкидаємо той факт, що Дух прийшов і Він у нас.

Ритуально посвячуючи речі ми відкидаємо пришестя Святого Духа. Наші брати і сестри із цих церков не мають це на увазі і не роблять це навмисно, проте нам варто ясно розуміти чому ми цього не робимо. Ми не робимо це, оскільки світ вже освячений Святим Духом. І усе, що ми робимо освячене. У нас є Дух і Він лине від нас. Єдине, що освячується у НЗ це люди.

Ми освячуємо (посвячуємо) дітей Богу через хрещення. Ми не освячуємо хліб і вино під час причастя, вони освячують нас. Багато написаного Павлом проти “юдеїзаторів” має саме цей мотив. Ті, хто живуть під Законом намагається врятувати світ через різноманітні ритуали. Натомість Павло каже, що світ спасенний приходом Святого Духа. Ми служимо в Дусі, а не в різноманітних ритуалах не передбачених Писанням.

11-12 – доктрина “один-одного”. У посланнях апостоли постійно кажуть “один одного”, “один одному” і тд. Причина цього в тому, що Св. Дух лине від мене до вас і від вас до мене. Ісус говорить про це в Івана 7:37-39 – ріки живої води потечуть з нас.

Вода – водою окропляють людей, щоб очиститись, вода витікає зі скелі, 4 річки витікають із Саду, мідний умивальник в Скинії, мідне море у Храмі, вода виливається із храму який бачить Єзекеїль, в Об’явленні зі святилища також витікає вода, розтікаючись на 4 потоки. Патріархи у Бутті зустрічають своїх наречених де? – Біля колодязю. Св. Дух – той, Хто об’єднує. Він об’єднує людей в Тіло Ісуса Христа – Церкву. Також Він об’єднує чоловіка та жінку в шлюбі. Ми маленькі потоки, які витікають із Божого Дому та несуть життя у світ.

Лев.15 – виділення, що витікають з людини занечищують її. Виділення із людини, кров, сім’я робить нечистим і нечистота передається. Ісус каже, що Святий Дух очищує нас і тепер з нас витікає Святий Дух. Він нас сповнює і з нас виливається. Дух походить від Отця і Сина, але ми також образи Бога і Дух виходить і з нас також.

Це те, як ми з’єднані з Ісусом і один з одним у Його Тіло – Церкву. Це те, як ми взаємодіємо. Підтримуємо один одного (і не тільки на словах), навчаємо один одного, втішаємо один одного, допомагаємо один одному… Це життя в Дусі. Тому Павло і хоче прийти до них, щоб Дух Святий линув від нього до них і від них до нього.

13 – ефект цього “плід”. Про який же плід він говорить. Павло єврей, регулярно відвідував синагогу, постійно молився, знав Старий Заповіт і тут він говорить про “плід”. Що ж це може значити? – Едемський Сад. Що ж в Біблії роблять дерева? – Дерева створюють 2 речі: плоди для їжі і листя для лікування. Наша схожість із деревами полягає в тому щоб виробляти плід для поживи та листя для лікування інших людей у світі.

Єз.47:1,7,8, 12 потік зрошує дерева, які в свою чергу дають плоди для їжі та листя для лікування. Святий Дух лине від Божого трону і створює таких людей, які схожі на дерева. Як у Пс.1, праведні – як дерево, а нечестиві, як полова (як терня).

Бут.3:17-19 – земля принесе прокляття, буде родити тернину та осот. З чого ми зроблені? – З землі. Що ми породжуємо? – Терни або корисні рослини (Каїн та Авель, Ісав та Яків). Ти тернина чи корисне ?

Судді 9:7-15 – притча, яку говорить Йотам, братів якого вбив Авімелех (бастард Гідеона). Олива, фіга, виноград – праведні, родять плоди. Тернина – нечестивець, який не виробляє нічого. Для дерев бути в його тіні – абсурд, бо вони значно більші.

Господь являється Мойсею у палаючому кущі. Що представляє палаючий кущ? – Ізраїль вогонь – Бога, який зберігає їх, хоч і дає свій суд. Коли будували Скінію, то в середині був золотий світильник, на вигляд як мигдалеве дерево, на світильнику вогонь (це постійний образ палаючого куща). Скінія по своїй структурі є реплікою гори Синай. Коли вони брали з собою Скінію, то носили портативну гору Синай. Палаюче дерево було і там і там.

Церква – новий Едемський Сад, що повний дерев, які приносять плід. Це те, що потрібно розуміти, коли Павло говорить про плоди. Церква, тобто ми – святилище, Едем, свята земля, оскільки ми святі.

14-15 – “греки і варвари”. Після розпаду Царства Ізраїля Бог призначає декілька імперій для захисту євреїв : Вавилон, Персія, Грецька Імперія, Рим. Це звірі, які охороняли Божий народ, Божий дім. Кожного разу, як попередній звір зіпсовувався, Бог приводив наступного. У НЗ ми бачимо, що римляни захищали Церкву. Римляни були “хороші хлопці”, позитивні герої, до їх падіння у часи Нерона. За Нерона вони стали “поганим” звірем, який описаний у книзі Об’явлення.

Греки – еленістична цивілізація, призначена Богом для певної цілі а варвари – усі інші народи, які не були частиною цієї поставленої Богом імперії. Тобто було 3 групи людей – євреї, імперія встановлена Богом для захисту Своїх людей, і усі інші народи. Павло каже, що хоче проповідувати Євангеліє усім їм. Вони (церква в Римі) вже святі, проте Павло хоче проповідувати їм усе багатство Євангелії, яке можна побачити у інших книгах Біблії.

Християнське життя вже освячене, це взаємне смирення, що передається концепцією “один одного”. Павло хоче прийти, служити їм, хоче служити іншим, щоб вони, у свою чергу служиликомусь і всі збудовували один одного у Дусі. Це нова неймовірна особливість царства Христа – взаємне служіння. Ми можемо бачити певну тінь цього у СЗ, але в повноті це розкривається у НЗ.

3 (До Римлян 1:16,17)

A(1:16)^16.Бо я не соромлюсь Євангелії, бож вона сила Божа на спасіння кожному, хто вірує (πιστεύοντι), перше ж юдеєві, а потім гелленові.

B(1:17a)^17a. Правда бо Божа з’являється в ній з віри в віру, як написано:

A'(1:17b)^17b.А праведний житиме вірою(πίστεως).

3 (1:16,17)
А: життя вірою;
В: праведність Божа.

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-1	(2-3)	Проголошення Євангелії	1:9=1:16
5-1	(3-5)	Праведність Божа	1:17=2:13
3-1-1	(Центр)	Боже одкровення	1:16=1:17
3-1	(3-9)	Оправдання по вірі	1:17=4:3
1-1	(3-29)	Павло проголошує Євангелію	1:16=15:20

17 – що таке праведність? – ми звикли до розуміння праведності, як особистої чесності до того, що праведність це коли я особисто правий. Праведний – це людина, яка не робить нічого неправильного, вона повна любові, такий собі праведний індивид.

Але як ми стаємо праведними? – Ми зазвичай думаємо, що у нас є мірка Закону Божого і якщо ми відповідаємо їй, то ми праведні. ЦЕ НЕ ПРАВЕДНІСТЬ – ЦЕ ЗАКОННИЦТВО. Праведність у Біблії (особливо у посланнях Павла) це правильні взаємовідносини з Богом. Це завітна ідея. Праведний – той, хто у хороших взаємовідносинах з Богом, у спільноті з Ним. Неправедний – це той, хто має погані (неправильні) відносини з Господом.

Бог створив Всесвіт (тобто творіння, що існує поза Ним, не в Ньому Самому). Людина – Всесвіт, зроблені свідомими. Ми – порох (бруд), що себе усвідомлює. Ми – священники творіння, тому що приносимо весь світ до Бога. Всесвіт існує поза Богом (не є Його частиною). Тому є 2 варіанти: він може правильно відноситись до Бога, або не правильно.

Як тільки ми щось створюємо, то з’являється наше ставлення, відношення до цього, воно може бути або позитивним або негативним. Це закладено у самому акті творіння. І як ми знаємо, Адам взяв весь Всесвіт і поставив його у погане відношення до Бога через повстання. Це неправедність.

Праведність – це довірливі вірні стосунки з Богом. Праведність це не просто щось моє особисте і автономне, не в тому справа, що я – правий. Це язичницька ідея праведності. Погани хочуть щоб індивід був правий. В абсолютному розумінні і в кінцевому результаті це робить мене богом для самого себе.

ПРИКЛАД. Я маю якісь догми у які я вірю і вони правильні. Я не можу знайти церкву у своєму місті, яка вірить так само. Тому я сидітиму вдома і буду правий. Це не праведність. Праведність – правильні взаємовідносини з Богом і це завітня ідея. Це включає спільноту і взаємний вплив один на одного (згадайте минуле заняття де ми говорили про ідею “один-одного”).

Павло хоче ділитись плодами, які Бог зрощує у ньому, і закликає інших ділитись плодами, бо ми всі – сад Божий. Праведність можна розуміти лише в контексті взаємовідносин, відносин з Богом. Праведність явлена у Божій завітній вірності. Бог являє Свою вірність у Завіті. Він праведний і Він не ламає відносини. І оскільки Бог вірний, праведний, Павло закликає нас відповідати – бути праведними збудовуючи правильні відносини з Богом, довіряючи Йому.

Божа вірність Завіту, відносинам, Божа підтримка відносин явлена і продовжує являтись (оскільки вона має багато вимірів: наша робота, наша сім’я, наше ставлення до людей і світу, наше політичне, економічне, артистичне життя і тд). Усе це являє Божу праведність. Показує Божу вірність. Являється це “з віри у віру”.

Що це значить? – Це може значити те, що ми починаємо з віри і зростаємо в ній. Але швидше за все це означає – від Божої вірності до нашої віри. Бог явив Свою вірність пославши Свого Сина на смерть. Бог міг просто відправити усіх в пекло, але Він так не зробив, а натомість проявів Свою вірність. Бог явив Свою праведність від віри до віри. Ми бачимо Його вірність і відповідаємо своєю.

Віра – завітня вірність стосункам. Аввак.3:6 – Боже життя приходить до тих, хто вірить в Нього. Праведний отримує життя, бо він вірить Богу. Бог не зацікавлений в тому, щоб робити нас самоправедними, щоб ми відповідали стандарту. Це стається автоматично, якщо ми в правильних відносинах з Господом. Він хоче відновити завіт. Він був і є вірним та закликає нас відповісти вірністю.

Бог являє Свою вірність, яка закликає нас вірити Йому і жити новим воскреслим преображеним життям в Дусі – це Добра Звістка. Бог відновив зіпсовані взаємовідносини і пропонує їх нам. Він явив Свою праведність та вірність і ми приходимо до цього вірою. Це основа, суть.

Далі Павло роз’яснює це детальніше. Він починає розповідаючи нам про те, що ми почали з невірності і поганих взаємовідносин з Богом і тому повинно прийти Євангеліє: не просто тому, що Ісус повинен стати Царем, а тому що для того, щоб стати Царем Він спасає нас.

4 (До Римлян 1:18-32)

A(1:18-21)^18. Бо гнів Божий з’являється з неба на всяку безбожність і неправду людей, що правду гамують неправдою,^19. тому, що те, що можна знати про Бога, явне для них, бо їм Бог об’явив.^20. Бо Його невидиме від створення світу, власне Його вічна сила й Божество, думанням про твори стає видиме. Так що нема їм виправдання,^21. бо, пізнавши (γνόντες) Бога, не прославляли Його, як Бога, і не дякували, але знікчемніли своїми думками, і запаморочилось нерозумне їхнє серце.

B(1:22-23)^22.Називаючи себе мудрими, вони потуманіли (ἐμωράνθησαν),^23. і славу нетлінного Бога змінили на подобу образа тлінної людини, і птахів, і чотириногих, і гадів.

C(1:24)^24. Тому то й видав (παρέδωκεν) їх Бог у пожадливостях їхніх сердець на нечистість, щоб вони самі знеславляли тіла свої.

D(1:25)^25. Вони Божу правду замінили на неправду, і честь віддавали, і служили створінню більш, як Творцеві, що благословенний навіки, амінь.

C'(1:26-28)^26. Через це Бог їх видав (παρέδωκεν) на пожадливість ганебну, бо їхні жінки замінили природне єднання на протиприродне.^27. Так само й чоловіки, позоставивши природне єднання з жіночою статтю, розпалилися своєю пожадливістю один до одного, і чоловіки з чоловіками сором чинили. І вони прийняли в собі відплату, відповідну їхньому блудові.^28.А що вони не вважали за потрібне мати Бога в пізнанні, видав їх Бог на розум перевернений, щоб чинили непристойне.

B'(1:29-31)^29. Вони повні всякої неправди, лукавства, зажерливости, злоби, повні заздрости, убивства, суперечки, омани, лихих звичаїв,^30. Обмовники, наклепники, богоненавидники, напасники, чваньки, пишні, винахідники зла, неслухняні батькам,^31. нерозумні (ἀσυνέτους), зрадники, нелюбовні, немилостиві.

A'(1:32)^32. Вони знають (ἐπιγνόντες) присуд Божий, що ті, хто чинить таке, варті смерти, а проте не тільки самі чинять, але й хвалять тих, хто робить таке.

4 (1:18-32)

А: знати Бога і Його присуд;

В: безум;

С:видав;

D: що роблять безбожники ?

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-1	(1-4)	Обʼявлення через Писання і творіння	1:2,3=1:20
5-1-2	(4-7)	Людський гріх	1:29-31=3:10-18
5-1	(Центр)	Гріх людства	1:18-32
3-1-1	(Центр)	Боже одкровення	1:17=1:18
3-1	(4-8)	Позбавлення слави Божої через гріх	1:23=3:23
1-1-1	(4-13)	Смерть, причина якої — гріх	1:32=6:23
1-1	(4-28)	Істина Божа	1:25=15:8

5-1-1

1 Привітання (1:1-7)

2 Молитва подяки (1:8-15)

3 Сила Євангелії (1:16-17)

4 Гріх людства (1:18-32)

5-1-1	(1-4)	Обʼявлення через Писання і творіння	1:2,3=1:20
5-1-1	(2-3)	Проголошення Євангелії	1:9=1:16

1:16-32 Спочатку Євангеліє, потім Закон. Цей порядок присутній в усій Біблії. Євангеліє це не просто ідея, що Бог виправдовує грішників вірою. Це було відомо завжди. Уся система жертвоприношень побудована на цьому. Тварини представляли сина. Нове те, що Ісус Христос – Новий Адам, який помер за наші гріхи, воскрес і вознісся на небеса і сидить праворуч Отця. Людина (Ісус) царює над світом, Ісус посилає Святого Духа, який змінює все. У нове царство входять усі народи. Всесвітня теократія – Ісус – Цар, усі повинні поклонитись Йому. Усі хто пригноблений будуть звільнені, хворі – зцілені і тд.

16-17 – Павло не соромиться Доброї Звістки, бо це сила Божа. Праведність явлена у вірі. Що означає не соромиться? – Уявіть, що ви єврей. Це і наша історія, оскільки ми прищеплені до оливкового дерева. Історія Ізраїля – історія християн. Це не історія людей, що живуть у Палестині, це наша історія. Деколи Павло здається нам дивним, але наша проблема в тому, що ми не знаємо СЗ достатньо добре.

З чим пов’язаний сором? – Згадуємо Едемський сад. До гріхопадіння Адам та Єва були голі і не соромились. Павло не соромиться, бо його гріх був забраний Ісусом Христом і він одягнутий у Святого Духа, Бог дав йому новий славний одяг. Бог являється у хмарі слави, ми кажемо, що це робить Св.Дух. Як ми можемо соромитись, якщо Св.Дух вкриває нас? Не фігові листки і не шкіра тварин, а Св.Дух, Дух Сили. Сором змушує нас відчувати себе позбавленими сили і ховатись (“у кущах”,як Адам з Євою), але коли ти не соромишся, то почуваєшся впевнено. Ми почуваємось добре, бо Св.Дух покриває нас, ми не соромимось, бо Євангеліє – це сила, сила спасіння для всіх хто вірить.

Що таке спасіння? – Ми звикли обмежувати спасіння днем, коли ми “прийняли Ісуса Христа в своє серце”, покаялись чи охрестились. Але спасіння – це слово, яке означає абсолютне виздоровлення та процвітання, спасіння – це усе, що дане нам. Спасіння не те, що трапислось один раз і на цьому все. Це не просто момент, коли я повірив у Ісуса. Це лише перший крок, бо спасіння – це усе, що дає нам Бог. Усе хороше, що є в нашому житті, включаючи випробування, які Бог посилає нам, щоб ми звертались до Нього. Спасіння – це целісна трансформація усього життя та усього світу. Це спасіння – Євангеліє для усіх, хто вірить.

Павло не соромиться, а почувається впевнено завдяки тому, що він одягнений у Св.Духа, який дає силу, докорінно змінює усіх, хто вірить. Коли в нас є така сила, таке Євангеліє, то ми не соромимось, не ховаємось.

“Спочатку євреям, потім гелленам (грекам)” – це важлива тема у цьому посланні. Павло не каже спочатку євреям, а потім язичникам. Язичники – усі, хто поза Іудаїзмом (Павло називає їх варварами). До приходу Ісуса Христа були імперії і євреї. Євреї служили усім народам і одна з імперій забезпечувала умови для цього (захищала і спонсорувала). Спочатку Вавилон, потім Персія, потім греки, потім римляни. Кожного разу імперії псувались і Бог заміняв їх іншою. І це продовжувалось до часів римської імперії, потім Бог змінив усю систему.

Отже, Павло говорить про заміну цієї системи. У даному вірші Павло звертає увагу на відносини євреїв та імперії (звіра). Спочатку Євангеліє йде до євреїв, потім до звіра, потім до всіх інших. Це те, що ми бачимо в НЗ, ми не читаємо про місіонерську активність у Персії (наприклад). Ізраїль був на кордоні двох імперій (грецько-римської і персидської). НЗ розповідає про зміну системи відносин між імперіями і євреями. Уся система змінюється. 30-70 рр н.є час, коли руйнується попередня система, усі стіни розділення падають (священники і люди, євреї і імперія, імперія і інші язичники). Тепер залишаються лише віруючі і невіруючі. Відбувається процес об’єднання усіх категорій віруючих в одну. Тому ми не повинні починати церкву з походу в синагогу, як це робилось тоді. Цей час закінчився.

18-32 – Павло починає з того, що повідомляє нам про те, що ми порушили Завіт з Богом, тому Бог являє свій гнів. Прояв Божого гніву теж демонструє Його вірність і праведність, тому що Він говорив Адаму і Єві, що вони помруть, коли з’їдять заборонений плід. Тому внаслідок наших гріхів Він являє Свій гнів.

18 – ми гамуємо правду неправдою – щоб гамувати (подавляти) правду потрібно її знати. Але коли ти її гамуєш, то перестаєш її знати. Це проблема самообману. Як можливо людині обманути себе? – Потрібно знати правду, щоб її подавляти, але після того, як ти її подавляєш, то ти більше її не знаєш. Це виглядає заплутано, чи не так ? Причина в тому, що ми можемо це зробити, полягає в тому що, ми створені по образу Божому.

Бог Вічний і Він незбагненний. Насправді ми не можемо до кінця пізнати навіть самих себе, наші можливості нескінченні. Бо ми створені на образ Бога, і чим більше ми дізнаємось про Бога, тим більше ми можемо змінюватись, а процес пізнання Бога нескінченний. Ми будемо зростати вічно.

Наприклад у Біблії написано, що всі народи прославлять Бога, кожна мова в якийсь унікальний спосіб відображає Бога, тому правдоподібним буде припустити, що у вічності ми вивчимо усі мови. Тоді ми матимемо багатогранне

Також ми матимемо можливість робити дуже багато неймовірних речей і самі будемо вражені від своїх можливостей, про які ми не здогадувались. Усе це тому що ми створені для вічності. Ми нескінченно складні. Це той факт, який часто відкидається з метою примітизувати людину.

Наприклад ви можливо чули, від сучасних євангеликів, щось на кшталт – “якщо будеш слухати рок, то демони сповнять твоє серце” – це нісенітниця, бо можливо і так, а можливо і ні: людина настільки комплексна, складна істота, що ми не можемо передбачити щось на кшталт цього. Ми не можемо точно передбачити людину, її поведінку, завжди точно знати про причини її дій. І оскільки люди неймовірно коплексні та складні, вони мають надзвичайну можливість знати щось і не знати це в той же самий час. розуміння реальності та Бога, оскільки кожна мова виражає навіть однакові речі дещо по-різному. Вчити мови буде весело і цікаво.

Павло визначає 3 способи, в які люди можуть щось знати про Бога:
1-ий – 19 вірш – “тому, що можна знати про Бога явне для них” – ми створені на образ Бога, тобто кожного разу дивлячись у дзеркало ми бачимо образ Бога. І ми знаємо, що є Бог.

Також ми знаємо про Трійцю і що кожна з особ Трійці впокорює Себе для прославлення Інших Двох. Отже ми знаємо про принцип самопожертви. Ми знаємо усю теологію. Деколи люди кажуть, що люди “природньо” знають, що десь є Бог. Але необхідна Біблія, щоб знати Бога, Трійцю. Необхідно мати Біблію, щоб дізнатись про покору і тд.”

Єдиний Бог, що існує – це Триєдиний Бог і якщо ви знаєте Бога серцем, то ви знаєте Триєдиного Бога. І в Трійці кожен впокоряє Себе задля Двох Інших. Кожна особа Трійці прославляє Двох Інших. УСІ В СВІТІ ЦЕ ЗНАЮТЬ. Усі в світі знають, що бути як Бог означає цінувати інших вище за себе. Усі знають, що Бог Триєдиний.

Саме тому у язичництві є один абсолютний бог і багато-багато інших. Усі релігії мають ідею єдності та різноманітності, тільки у збоченій викривленій формі. І Павло каже, що якщо ми подивимось в себе, то це явно для нас, бо закладено у нас. Сам факт того, що ми дивимось в дзеркало показує, що ми знаємо про Бога, бо він відпечатаний на нас. Ми – одкровення Бога.

2-ий спосіб, в яикий люди можуть щось знати про Бога: – “Бог їм об’явив” – це не лише повʼязано з тим, що ми створені на образ Бога, але і з тим, що Бог постійно робить Себе присутнім у свідомості усіх людей. Уесь час. Усі люди, як радіоприймачі, що налаштовані на станцію 777. І 24 год на день Бог звіщає Хто Він є і чого Він очікує.

Проблема в тому, що люди хочуть знайти можливість переключити сигнал на радіостанцію 666, проте не можуть. Незмінно і постійно Бог звіщає людям Хто Він є. Тобто не тільки ми самі підтверджуємо існування Бога, а й Він Сам безперестанно вкладає в людей інформацію про те, Хто Він. І це ще не все…

3-ій спосіб, в яикий люди можуть щось знати про Бога: – 20 вірш – створений світ безперестанно являє Бога. Наш переклад тут не самий вдалий, тому що йдеться не просто про те, що Боже стає видимим через розглядання, а про те, що воно зрозуміле і видиме, або “явно зрозуміле”. ЧІТКО ВИДИМЕ! Тобто Павло говорить, що кожне дерево, кожна пташка, кожна тваринка постійно співає “Бог створив мене, Бог Триєдиний”. Якби ми розуміли пташок, то це саме те, що вони співають!

УСЕ ТВОРІННЯ ПОСТІЙНО І НЕЗМІННО ЗВІЩАЄ ХТО Є БОГ. І це є не чимось затуманеним і захованим, це – очевидне. Навіть гріх не робить це складним для нашого сприйняття. Гріх не робить нас глухими до цієї інформації, ми чуємо її завжди і тепер у нас проблема:

Є три джерела постійної інформації:

наші особистості (аналогія до Бога Отця) являють нам Бога постійно,

Бог постійно посила нам інформацію (аналогія до Сина),

і слава творіння (аналогія до Св.Духа) постійно звіщає нам про Бога.

ЗВІЩАЄ ВЕСЬ ЧАС і НЕ ЧАСТКОВО, А ПРО БОГА У ВСІЙ ЙОГО ПОВНОТІ.

Ми ніяк не можемо це заблокувати. Коли ви дивитесь на світ, то запитуєте себе, як невіруючі можуть цього не знати?! Можуть, тому що невіруючий гамує, (придушує) правду.

З цього випливає питання: “Хіба людина на таке здатна ? Як вона може пидушувати таку потужну комунікацію?” Просто задумайтесь над цим… повторимо ще раз – наші особистості (аналогія до Бога Отця) являють нам Бога постійно, Бог постійно посилає нам інформацію (аналогія до Сина), і слава творіння (аналогія до Св.Духа) постійно звіщає нам про Бога. І людина може це гамувати! Тепер ми маємо трохи розуміння того, наскільки величною істотою є людина.

Пс.8 – ідея не в тому, що людина набагато нижча, а в тому, що вона величніша ніж сонце, місяць і зірки. І коли ми розумітимемо наскільки неймовірні можливості має людина, тоді ми розумітимемо наскільки жахливим є гріх. Наскільки руйнівним і спуштошуючим є гріх. Тому що гріх – це те, що чинить настільки велична особистість, як я і ви.

Ви скажете, ну в нас немає суперсили, щоб літати чи трансформуватись у машину, літак і тд. – Так. Але у вас є сила, щоб гамувати правду такого масштабу у вашій свідомості. Звісно ця здатність у вас залишиться не назавжди, а лише до Судного Дня. Тому це дивовижно, що ми грішимо. Проте, коли Бог відроджує нас, то в Нього є з чим попрацювати.

Бог дає нам цілих три канали інформацї, що вказує на те, наскільки Він Величний та Люблячий. Те що ми можемо гамувати правду такого масштабу виявляє неймовірну проблему, але разом із тим показує наскільки надзвичайними силами ми володіємо. Не думайте про себе, як про черв’яків, думайте як про царів, які стали поганими. Коли цар стає поганим, то весь народ потрапляє у проблеми. Це гріхопадіння і його наслідки в творінні.

21-22 – вони знали, що Бог – це Бог, але не прославляли Його належним чином і не довіряли Йому. Це відсилає нас до Адама та Єви, оскільки вони знали Бога обличчям до обличчя.

Згадайте історію Адама і Єви. Що обіцяв змій? – Якби почекали, доки Господь дозволить їсти з дерева, то помудріли б. Але вони вирішили стати мудрими самостійно і стали дурними. “Безумний сказав у своєму серці, що немає Бога”. Йдеться не про те, що Бога не існує, а про те, що Бога немає для самого безумця.

Це те, що сталось з Адамом і Євою – їх дурне серце було затьмарене, вони стали безумцями, хоча претендували на те, що мудрі. З того часу це стосується кожної людини. Кожен повторив їх помилку. В тому числі і ми з вами. І залишається тільки дякувати Богові, що Він сильніший за наші помилки. Отже, вони стали дурнями замість того, щоб стати мудрими.

Вірш 23 – Павло наводить алюзію: нас відсилають до золотого тельця. Ідея взята з Пс.106:19-22, проте Павло говорить не лише про ізраїльтян того часу, він бере ідею заміни слави і розширює її, робить більш загальною. Вірш 24 – логічний наслідок з вірша 22. Бог карає людей даючи їм те, що вони самі хочуть. Це те, що ми читаємо у СЗ.

Так часто трапляється в нашому житті. Люди шукають власної слави. Образи Божі будуть знеславлені, обезчещені. Вони шукали слави. Зіпсована людина шукає слави, але наслідком її дій є деградація. Адам та Єва хотіли прославитись, але вони принизили себе, деградували.

Вірш 25 – відкинувши Бога люди хочуть самі стати богами і служать творінню. Відкидаючи Бога ми намагаємось зробити самих себе богами.

Вірші 26-27 – Це не те місце, з якого можна вивести детальну доктрину про неприродність гомосексуалізму, проте варто зауважити, що Павло вказує на гомосексуалізм одразу після ідолопоклонства. З поміж усіх різних гріхів на які Павло міг вказати він обирає саме цей.

Що ж означає змінити Божу славу на образ? Що означає служити не Творцю , а творінню в пошуках власної слави ? Що означає деградувати? Пошук власної слави призводить до деградації.

Гомосексуалізм – це деградація та знеславлення. “Змінили”, “чинили” – тут Павло говорить про дію. Але в загальному він вказує, що кожна людина має гомосексуальну тенденцію в серці. Любов до людини, поклоніння людині, самообоження. Це суть природи гріха. І кожен має перший гріх (первородний). Не треба думати, що ми кращі, ми благословенні, якщо ми не маємо цих проблем.

Вчиняючи гомосексуальні дії людина йде проти природи Божої. Чому? – Бо в Трійці ми маємо обопільні стосунки різних Особ. Отець не Син, Син не Дух, Отець не Дух. І тому їх стосунки обопільні, взаємні.

Відображення цього ми маємо в стосунках чоловіка та жінки. Чоловік не жінка і жінка не чоловік. Чоловіки не розуміють жінок, і ніколи не зможуть зрозуміти-) Тому коли чоловік намагається побудувати стосунки із жінкою це важко, і в результаті вони можуть відступити, здаватися і почати будувати стосунки зі своєю статтю. Вони здаються перед тим, що не можуть зрозуміи і йдуть проти природи Бога. І замість того, аби шукати “іншого” для побудови стосунків вони намагаються знайти “однакового”. А це проти Божої природи. Це неприродньо не тому, що це супереить якимось законам природи, це протиприродньо тому, що це суперечить зразку Трійці. Це руйнує зразок даний нам Триєдиним Богом, де усі ми у стосунках із тими, хто відмінний від нас.

28-32 – Бог віддав їх на ганебні пожадливості.

Гріх №1 – це ідолопоклонство,

гріх №2 – руйнування образу Божого та руйнування стосунків чоловіка та жінки.

Руйнування стосунків чоловіка та жінки. Павло говорить про те, що це веде до гомосексуалізму (потяг до однакових статей одне до одного), проте ця проблема починається не тут, вона починається в саду, де Адам звинувачує Єву, це починається коли чоловіки б’ють своїх дружин… Це поширене явище в світі, особливо у нас, це бридко, але це так.

Це починається коли дружини словами погіршують життя своїх чоловіків і це теж поширене явище. Язик – це зброя жінки. Руйнування стосунків чоловіка та жінки починається тут і лише потім це веде до гомосексуалізму.

Тобто починається все з ідолопоклонства, яке призводить до руйнування стосунків чоловіка та жінки і третя фаза це УСЕ РЕШТА ЗЛО! У вірші 28 ведеться про це мова і далі деталізується.

29-31 (неправедність, лукавство, зажерливість, злоба) – ми намагаємось тлумачити, визначати вчинки інших людей у сильних термінах. Ми все тлумачимо в найгіршому світлі. Чи мали ви колись таку проблему? Читаємо далі.. вбивства. суперечки, омана, лихі звичаї, а далі… обмовники і пліткарі! Такий серйозний список – вбивство, омана і тут плітки?! 😉

32 – йдеться не просто про те, що гомосексуалісти заслужили на смерть, це стосується всього списку у віршах 29-31, оскільки Бог сказав Адаму і Єві – “в день який зробите це – помрете”. Що б з переліченого ви б не зробили – ви заслужили смерть. І Павло говорить тут не про якийсь недіючий закон (як часто буває з законом держави), а про те, як все фактично працює: гріх приносит смерть.

Отже – людство відкинуло Бога і відкинуло праведність Бога, відкинувши правильні взаємовідносини з Богом. В результаті усе розвалюються. Добра Новина полягає у тому, що

Бог явив Свою праведність і Свою вірність, Він зробив можливим для нас повернутись у правильні стосунки з Ним, незважаючи на те, що ми щойно прочитали (список гріхів, що засуджують на смерть).

Незважаючи на те, що люди мають неймовірну сили придушувати знання про Бога, незважаючи на те, що ми практично цілком спотворили наші відносини один із одним, і що ми наповнені цими огидними руйнівними інстинктами, Бог неймовірним чином зробив можливим відновлення стосунків через зречення від гріхів.

І саме тому ми тут, в Церкві. Ми тут, тому що ми у правильних взаємовідносинах з Богом через хрещення, ми віримо Йому. Абсолютною кульмінацією наших стосунків з Богом є Причастя, де Він годує нас Собою. Ми приймаємо Його Тіло в себе та п’ємо Його кров. Бог хоче поєднати Себе з нами, Він хоче, щоб ми (Церква) були нареченою для Його Сина. Він приймає нас до Себе і ми приймаємо Його в себе. Стосунки відновлено і Євхаристія дає чітке яске розуміння цього.

5-1-1

1 Привітання (1:1-7)

2 Молитва подяки (1:8-15)

3 Сила Євангелії (1:16-17)

4 Гріх людства (1:18-32)

5-1-1	(1-4)	Обʼявлення через Писання, Сина і творіння	1:2,3=1:20
5-1-1	(Центр)	Проголошення Євангелії	1:9=1:16

5 (До Римлян 2:1-16)

A(2:1-5)^1. Ось тому без виправдання ти, кожний чоловіче, що судиш, бо в чому осуджуєш іншого, сам себе осуджуєш, бо чиниш те саме й ти, що судиш.^2. А ми знаємо, що суд Божий поправді на тих, хто чинить таке.^3.Чи ти думаєш, чоловіче, судячи тих, хто чинить таке, а сам робиш таке саме, що ти втечеш від суду Божого?

^4. Або погорджуєш багатством Його добрости, лагідности та довготерпіння, не знаючи, що Божа добрість провадить тебе до покаяння?^5.Та через жорстокість свою й нерозкаяність серця збираєш собі гнів на день (ἡμέρᾳ) гніву та об’явлення справедливого суду Бога,

B(2:6)^6. що кожному віддасть за його вчинками:

C(2:7)^7.тим, хто витривалістю в добрім (ἀγαθοῦ) ділі шукає слави, і чести, і нетління, життя вічне,

D(2:8)^8.а сварливим та тим, хто противиться правді, але кориться неправді (ἀδικίᾳ), лютість та гнів.

D'(2:9)^9.Недоля та утиск на всяку душу людини, хто чинить зле (κακόν), юдея ж перше та геллена,

C'(2:10)^10. а слава, і честь, і мир усякому, хто чинить добре (ἀγαθόν), юдеєві ж перше та гелленові.

B'(2:11)^11. Бо не дивиться Бог на обличчя!^12.Котрі бо згрішили без Закону, без Закону й загинуть, а котрі згрішили в Законі, приймуть суд за Законом.^13. Бо не слухачі Закону справедливі перед Богом, але виконавці Закону виправдані будуть.^14.Бо коли погани, що не мають Закону, з природи чинять законне, вони, не мавши Закону, самі собі Закон,^15.що виявляють діло Закону, написане в серцях своїх, як свідчить їм сумління та їхні думки, що то осуджують, то виправдують одна одну,

A'(2:12-16)16. Дня (ἡμέρᾳ), коли Бог, згідно з моїм благовістям, буде судити таємні речі людей через Ісуса Христа.

5 (2:1-16)

А: день гніву і суду;

В: Бог дивитиметься не на обличчя, а на діла;

С: добро;

D: неправда і зло.

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-2	(5-6)	Виконання Закону	2:13=2:25
5-1	(3-5)	Праведність Божа	1:17=2:13
3-1-1	(2-5)	Євангеліє Христове	1:9=2:16
3-1	(5-7)	Суд і істина Божа	2:2=3:4
1-1-1	(5-12)	Гріх і суд	2:1=5:16
1-1	(5-27)	Не суди інших	2:1=14:3
		Суд Божий	2:16=14:10

Павло у 1:18-32 показує, що усі люди зіпсуті. Усі повстали проти Бога, Бог дарував усім Своє откровення, але Адам і Єва повстали, а за ними усі люди повстали та стали ідолопоклонниками. Потім люди стали гомосексуальними у своїх тенденціях (потягах) і зіпсованими у багато різних способів.

Нам потрібно зрозуміти, що в той час, коли послання було написано, євреї почувши це сказали б “Саме такі ці всі язичники, а ми ж євреї !! Так ми грішні, але ми в Завіті і в Завіті Бог більш милостивий і добрий до нас, Він не зважає на ці гріхи. В цьому і полягає сенс перебування в Завіті, бо в Завіті ти не є брудним язичником.” І вони вважали, що покликання бути євреєм, Завіт обрізання і всі специфічні речі в Законі є знаком близкості до Бога та їх спасіння. А такоє знаком гибелі усіх решта. Це хибна думка.

Обрізання – це не просто особливий знак спасіння. В першу чергу так, але не лише це. Специфічна характеристика обрізання не пов’язана із спасінням, вона пов’язана із особливою місією Ізраїля в світі – бути священниками усіх народів. Бог спасає людей із інших народів, протягом СЗ ми бачимо багато прикладів навернених язичників: Мелхиседек, Ятро, жителі Ниневії, весь Єгипет у часи Йосипа, Хирам цар Тиру і його народ (2 Хронік 2). Біблія називає їх – “ті хто боїться Бога”. Такий вислів ми можемо зустріти, скажімо, в Псалмах.

Числа 15 описує процедуру, через яку необрізаний богобоязнениний чоловік може принести жертву. Отже, особливий привілей Ізраїлю – не спеціальна щедрість Бога у питаннях спасіння, а специфічне покликання священницького народу служити іншим народам світу. Євреї неправильно тлумачили це в той час. Вони усвідомлювали, що вони грішники, каялись, але не вважали себе справді порочними настільки наскільки порочні язичники.

У главах 2-3 Павло доводить, що євреї настільки ж зіпсовані, як інші народи. Ви скажете, чудово, це дуже цікаво, але яке це має відношення до нас? Насправді це має відношення до кожної групи християн, які вважають, що вони кращі за інших. Ми кальвіністи, хрестимо дітей, даємо їм причастя, вважаємо що Закон має теократичне застосування + у нас позитивна есхатологія – ми кращі за всіх інших християн ? Ні!

Натомість ми покликані служити іншим і бути терпеливими та благодійними, як був Ісус Христос. Людям буде байдуже наскільки багато ви знаєте доки вони не зрозуміють наскільки вони вам не байдужі.

Отже Рим.2 – стосуєтсья всіх і описує проблему гордості тих, хто більше знає та більше має. Мета откровення Бога, коли Він дає зрозуміти щось, не у тому щоб людина стала першосортним християнином і сприймала усіх інших, як другосортних, а для того, щоб вона могла служити іншим.

Вірш 1 – цікавий початок. Про кого говорить тут Павло? Ну якщо ми подивимось на вірш 17, то ми зрозуміємо, що мова про юдеїв. Звичайно усе це стосується всіх людей, але враховуючи контекст, у цьому конкретному випадку, Павло звертається до юдеїв. Це люди, які схожі на нього самого до його навернення, люди, які думають, що вони кращі інших.

Він каже – ти судиш, погоджуючись з тим, про говориться вище (1:18-23). Євреї кажуть: “ці люди служать всяким ідолам, ці язичники саме такі!!!”. Алк Павло їх зупиняє: “агов, так ви ж такі самі! як ви хочете їх судити?”.

Вірші 2-3 – певною мірою юдеї так і думали. Бог нещадно покарає усіх, хто робить зло, проте до них буде милостивий через Свій Завіт. Павло каже, що це не так, бо коли справа стосується спасіння, немає різниці чи ти юдей, не юдей. Питання спасіння ніколи не визначалось тим чи ти юдей чи не юдей. У 4-му розділ Павло буде це детально аргументувати. Те, що ти юдей не має відношення до спасіння, це стосується твого покликання – бути священником для народів.

Вірш 4 – Павло каже, що Бог був справді довготерпеливий до юдеїв, вони повставали проти Бога постійно, подивіться на історію СЗ (Золотий Телець, полон) – Бог ніколи не винищував Свій народ повністю. Так Бог був багатомилостивий до них, але насправді не тільки до них, а й до всіх. Не треба цим нехтувати.

Вірш 5 – Бог був лагідний та милостивий до вас, але користуючись цим ви збираєте гнів на себе самих. Gро збирання гніву говорив Ісус. Кров усіх праведників від Авеля до Захарії вилилась на Єрусалим гнівом у 70 р н.е. Отже, гнів збирається і він буде вилитий у 70 р. н.е. Тут Павло каже щось схоже – Бог милостивий і лагідний, але замість покаяння ви збираєте гнів. І ваш рахунок (чек) скоро прийде. Він буде виписаний коли ви помрете. Доки ви живі – це час благодаті. Доки ви живі – Бог дає вам шанс покаятись, але коли ви помрете – це кінець усіх шансів.

Вірші 6-11 – Павло каже – Бог так само щедрий до інших народів, як і до юдеїв. Наприклад: якісь чоловік десь у Китаї, який не так багато знає про Бога, проте він отримає честь, славу і вічне життя. В тих межах, в яких він знає, Бог посилає йому Святого Духа і цей чоловік робить, що він знає та може, він вірний і Павло каже, що така людина отримає нагороду.

І єврей, який знає Закон, якщо витривалістю в добрім ділі шукає слави, і чести, і нетління, то він отримає життя вічне. Проте, якщо та ж людина в Китаї грішить проти Бога, то він буде засуджена так само і єврей, який має більше інформації.

Вірші 12-16 – Павло ніби каже: просто бути євреєм не спасе тебе, треба виконувати Закон. Бог дає людям, що не мають написаного Закону, Закон в серце. Що ж Пало має тут на увазі ? Існує 2 пояснення:

1. Це теоретичні припущення. Якщо (теоретично) був собі якийсь язичник, що жив у африканському селі і не знав нічого, але його серце було навернене до Бога, то Він дарує йому вічне життя. Але зважаючи на факти – таких людей не існує, бо єдиний спосіб спасіння – почути особливе одкровення. Тобто, відповідно до цієї точки зору немає реальних людей в цій категорії і це все теорія.

Джеймс Джордан ввжажає, що це не так: Бог набагато щедріший. Ми не знаємо що стається з людьми у язичницьких культурах, які ніколи не чули Євангелії. Біблія каже про людей, що йдуть до пекла після того, як почули та відкинули Добру Звістку. Якщо ми подивимось у Євангеліях, то Ісус попереджає людей, які знали багато про істину, які були частиною обраного народу і повернулись проти Христа та Бога. Вони – відступники. Біблія не погрожує вічним засудженням людям, які не знали нічого взагалі.

Якщо ми подивимось в СЗ, Бог каже, що Він – Бог чужинців, вдів та немічних. Бог говорить, що Він – Бог дітей, що померли немовлятами, померли внаслідок аборту. Не просто Бог вибраних немовлят. Біблія підбадьорює нас стверджуючи, що Господь – Бог тих, що померли не знавши нічого кращого.

Я не знаю, що Бог робить з тим, що від нас заховане. Проте Павло тут пише, що Бог рахується з тими, хто не мали доступу до інформації (тої, яку ми називаємо откровенням), хто поза Законом, які інстинктивно робили те, що правильно, тримались “загальних рамок” Божої слави, навіть якщо їх розуміння не було повним.

Насправді в них діє Святий Дух і Ісус Христос помер за них. У них просто немає інформації про це. Я думаю, що це “працює” у межах завіту з Ноєм. Усі в світі – нащадки Ноя і завіт з Ноєм є спасительним. Таким чином люди з інших народів могли спастись. Ной приніс жертву і Бог заключив з ним мир. Що знав Мелхіседек? Як він спасся? Як спасались люди до Авраама? – Через завіт з Ноєм. І навіть після Авраама, як спасались люди, що не були частиною його сім’ї? – Через завіт з Ноєм.

Ми не знаємо наскільки багато інформації про Бога мали люди в той час і як ця інформація розповсюджувалась, але цілком можливо, що були богобоязнені люди серед народів світу і в Китаї і в Австралії і в Америці більш ніж 1000 р до Р.Х. Ми просто не знаємо. Проте, ми знаємо, що це цілком можливо, що істина передавалось в той час іншим народам в достатній мірі. Достатній для того, щоб вони спаслись.

Сказане тут Павлом, вказує на те, що Бог зарахує людям їх послух і вірність у межах їх знань. Кому більше дано, з того більше вимагається. І Павло каже, що Бог врахує це для спасіння, не залежно від того більше ти знаєш Закон чи менше. Спасешся, якщо будеш вірним.

Тоді може виникнути логічне запитання – “Навіщо нам взагалі проповідувати Євангеліє далеким язичникам ? Можливо багато з них вже спаслись, через те світло, яке Бог їм дав?” – Я не знаю. Виглядає так, що світло все більш затухає, натомість Євангеліє розповсюджується.

Але давайте припустимо, що є якісь люди, які були вірні і спаслись, в племенах, що не чули Євангелія. Навіщо ми проповідуємо? – Не для того, щоб усі спаслись. Те, що ми проповідуємо – Євангеліє це не “Бог спасає грішників”, це “Ісус – Цар царів” і світ змінений. Це наша Звістка – Бог привів історію до кризи, проте Отець послав Свого Сина на смерть, через яку Той зацарював. І деякі з них можуть сказати щось подібне. Існують історії місіонерів, які саме про це і розповідають – “Ми завжди знали, що Бог пошле до нас когось, хто пояснить нам”. Я не знаю як це пояснити.

Проте я знаю напевно що головною мотивацією для проповіді Євангелія в язичницьких культурах не повинно бути переконання, що вони усі потраплять в пекло, якщо до них не прийти. Бо ми не знаємо це напевно. Ми знаємо що Ісус – Цар і язичникам необхідно про це дізнатись.

Ще однин важливий момент – останніх декілька століть в усьому світі люди проповідують Євангеліє, Ісус, швидше за все, прийде вдруге не скоро (лектор каже декілька сотень тисячоліть) і більшу частину свого існування людство буде жити в межах Євангелія, ми ще досі живемо в початковій фазі історії, і хоча Бог так лагідно ставиться зараз до незнання людей, це не буде так само наступні тисячоліття.

У Біблії сказано, що Бог явить Свою вірність до 1 000 родів – 1 000 родів це 40 000 років, тому не варто очікувати другого приходу Ісуса завтра 😉
Ми все ще живемо в ранній стадії розвитку історії людства. Це те, в що я вірю.

Отже, Павло говорить, що юдеї жорстокі і нерозкаяні, він навіть не вказує конретно в чому вони жорстокі та нерозкаяні, але очевидна проблема їх неправильного ставлення до народів, та етнічної приналежності самої по собі. Також очевидно, що вони відкидають той факт, що отримали дари особливого одкровення не для того, що бути власниками благословіння, а для того, щоб віддавати його іншим, свідчити усім народам і служити священниками для них.

Юдеї повинні були жити в місії. Служити іншим народам та молитись за них. Саме тому, кожного разу, як ми бачимо заключення завіту з обраним народом, там є язичницький “спонсор”. ПРИКЛАДИ: Авраам і Мелхіседек, Мойсей і Ятро, Давид і Хірам із Тиру.

6(До Римлян 2:17-29)

A(2:17-20)^17.Ось ти звешся юдеєм (Ἰουδαῖος), і спираєшся на Закона, і хвалишся Богом,^18. і знаєш волю Його, і розумієш, що краще, навчившись із Закону,^19.і маєш певність, що ти провідник для сліпих, світло для тих, хто знаходиться в темряві,^20.виховник нерозумним, учитель дітям, що ти маєш зразок знання й правди в Законі.

B(2:21-23)^21.Отож, ти, що іншого навчаєш, себе самого не вчиш! Проповідуєш не красти, а сам крадеш!^22. Наказуючи не чинити перелюбу, чиниш перелюб! Гидуючи ідолами, чиниш святокрадство!^23.Ти, що хвалишся Законом, зневажаєш Бога переступом (παραβάσεως) Закону!

C(2:24)^24.Бо через вас зневажається Боже Ймення в поган, як написано.

B'(2:25-27)^25. Обрізання корисне, коли виконуєш Закона; а коли ти переступник Закону, то обрізання твоє стало необрізанням.^26. Отож, коли необрізаний зберігає постанови Закону, то чи не порахується його необрізання за обрізання?^27.І необрізаний з природи, виконуючи Закона, чи не осудить тебе, переступника (παραβάτην) Закону з Писанням і обрізанням?

A'(2:28-29)^28. Бо не той юдей , що є ним назовні, і не то обрізання, що назовні на тілі,^29. але той, що є юдей (Ἰουδαῖος) потаємно, духово, і обрізання серця духом, а не за буквою; і йому похвала не від людей, а від Бога.

6(До Римлян 2:17-29) А: похвала Юдея; В: переступ Закону; С: зневажання Божого Імені серед поган.

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-2	(5-6)	Виконання Закону	2:13=2:25
5-1	(2-6)	Дари Духа	1:11=2:29
3-1-1	(1-6)	Послух вірі	1:5=2:29
3-1-2;1-1-1	(6-11)	Похвала	2:17=5:2
3-1	(Центр)	Юдеї, Закон і Погани	2:17-29
1-1	(6-26)	Заповіді Закону	2:21,22=13:9

Гріх юдеїв полягав у відмові виконувати місію служіння народам світу. Вони були раді, що вони мають правду і не хотіли нею ділитись з іншими народами. Вони розлглядали Закон, як межу, яка стоїть між ними та іншими і відділяє їх від інших народів: вони в Завіті, всі решта – ні. Павло у даному уривку наголошує, що всі знаходяться під однаковим осудом, чи то юдеї, чи інши народи. Єдиний шлях спасіння полягає у вірності. Далі Павло у своєму посланні, пояснить це більше детально.

Вірш 17-21а – Павло говорить не про всіх юдеїв, а про ту категорію, що знаходячись в завіті, отримуючи усі блага завіту роблять те, про що Павло писатиме далі. Це вказує на те, що бути юдеєм не краще ніж бути ким-небудь іншим. Є хороші юдеї і погані юдеї, є хороші неюдеї і погані неюдеї. Павло аргументує це далі детально.

Зачитаємо вірші 21б-22 – тут є 3 речі, через які Павло вказує на гріх. Який саме гріх? Лицимірство. Ісус виступав проти цього ж гріха. Усі 3 проблеми (крадіжки, перелюб і святокрадство), про які говорить Павло описуються в книзі Малахії. Він майже цитує Малахію. Книга Малахії – остання книга Старого Заповіту, в якій Бог звинувачує юдеїв у фарисействі. Він звинувачує їх у тому, що вони привласнюють собі Закон порушуючи його в той же час.

«Проповідуєш не кра́сти, а сам кра́деш!» – відсилка до десятини. В книзі Малахії Бог каже – «ви грабуєте мене» Мал.3:5,8, Мал.1:12-14. Перелюб – Мал.2:13-14, сльози покинених дружин взивають до Бога з Його жертівника, дружин, яких кинули юдеї. Усі ці юдеї, переживаючи, так би мовити кризу середнього віку, сідали у свої червоні ферарі, їхали до студентського кампусу і там зваблювали всяких молодих язичницьких дівчат. 🙂

Юдеї перелюбствували. Історія з жінкою, яку фарисеї привели до Христа звинувативши у перелюбі показує це, фарисеї точно знали де знайти цю жінку і більше того, коли вони привели її до Христа, то вони не привели чоловіка. Коли Ісус каже: хто з вас без гріха (імовірно маючи на увазі саме цей гріх), нехай першим кине в неї камінь. Всі вони пішли геть.

Про що нам це говорить? – Навколо чинили багато перелюбу. Сьогодні ми думаємо про лицемірство, як про щось таке, з чим ми усі стикались. «Я не достатньо хороший християнин» і я відчуваю себе в певний час певним лицеміром і напевне повинен відчувати це завжди. Деколи я відчуваю, що не мені тут вчити інших, бо я маю проблеми у житті. Це не те, про що говорить Ісус, лицемірство у НЗ було кричущим, явним, робилось відкрито і без сорому. Кричущий гріх! Вони грабували вдів, крали з церкви, чинили перелюб, відвідували повій – усе це кричущий гріх, що робився відкрито і без сорому. І Павло каже, ви добре знаєте, так само, як і я, що багато юдеїв роблять це.

Потім Павло каже «Гиду́ючи і́долами, чиниш святокрадство!» Це може значити 2 речі: ідея крадіжки в Бога, як у книзі Малахії, або те, що вони ходили до капищ ідолів і забирали їжу, яку лишали там в жертву ідолам – її ніхто не з’їдав і юдеї цілком могли її забирати собі, чому б ні, якщо вона там просто лежить і чекає доки хтось її забере 😉 і Павло вказує, що якщо ви настільки гидуєте ідолами, то чому робите таке.

Вірш 23-24 – це кульмінаційна точка цієї частини. Уся місія юдеїв полягала у тому, щоб возвеличити Боже Ім’я серед інших народів, а замість цього через них воно зневажається в поган. Вони збочили, перевернули своє істинне призначення, вивернули саму суть того, що таке бути юдеєм, перекрутили суть Завіту і його значення.

Проблема не в тому, що вони вірили в спасіння по ділам, юдеї того часу не вірили в спасіння завдяки добрим ділам, вони вірили в спасіння по благодаті, вони розуміли, що Бог заключив з ними Завіт і що якби Він цього не зробив, то вони відправились би до пекла, вони знали, що вони нечестиві грішники, вони доволі багато про це говорили усе перераховане вище не було проблемою.

Проблемою було те, що вони думали, будучи юдеєм, спасеним по благодаті ти в безпеці (від Божого гніву) і в кращому становищі, ніж усі інші – це було невірно. Проблемою було те, що вони були покликані бути місіонерами, а натомість вони робили протилежне.

Вірш 25а – якщо ти член священницького народу, то якщо ти виконуєш Закон, це добре, але (25б) – ти втрачаєш свій священницький статус.

Вірш 26 – якщо богобоязнений неюдей підкоряється Богу, слухається Його, то чи не вважається це обрізанням? – він справді служить Богу, виконує хорошу місіонерську роботу і Ім’я Боже прославиться серед народів через нього.Тому де-факто він обрізаний, він кращий священник, ніж багато ізраільтян.

Вірш 27 – праведний неюдей може судити юдея. Вірш 28-29 – справжньє значення Закону – духовна довіра Богові, не обов’язково дотримання ритуалів, і СЗ говорить про те саме – Бог каже, що Йому байдужі жертви, якщо люди не слухаються Його слів.

7 (До Римлян 3:1-18)

A(3:1-2)^1.Отож, що (τί οὖν) має більшого юдей, або яка користь від обрізання?

^2. Багато, на всякий спосіб, а насамперед, що їм довірені були Слова Божі.

B(3:3-4)^3.Бо що ж, що не вірували деякі? Чи ж їхнє недовірство знищить вірність Божу?^4. Зовсім ні! Бож Бог правдивий (ἀληθής), а кожна людина неправдива, як написано: Щоб був Ти виправданий у словах Своїх, і переміг, коли будеш судитися.

C(3:5-6)^5. А коли наша неправда виставляє правду Божу, то що скажемо? Чи ж Бог несправедливий, коли гнів виявляє? Говорю по-людському.

^6.Зовсім ні! Бож як Бог судитиме світ?

B'(3:7-8)^7. Бо коли Божа правда (ἀλήθεια) через мою неправду збільшилась на славу Йому, пощо судити ще й мене, як грішника?^8. І чи не так, як нас лають, і як деякі говорять, ніби ми кажемо: Робімо зле, щоб вийшло добре? Cправедливий осуд на таких!

A'(3:9-18)^9.То що ж? (τί οὖν) Маємо перевагу? Анітрохи! Бож ми перед тим довели, що юдеї й геллени усі під гріхом,^10. як написано: Нема праведного ані одного;^11. нема, хто розумів би; немає, хто Бога шукав би,^12. усі повідступали, разом стали непотрібні, нема доброчинця, нема ні одного!^13. Гріб відкритий їхнє горло, язиком своїм кажуть неправду, отрута зміїна на їхніх губах,^14. уста їхні повні прокляття й гіркоти!^15. Швидкі їхні ноги, щоб кров проливати,^16. руїна та злидні на їхніх дорогах,^17. а дороги миру вони не пізнали!^18. Нема страху Божого перед очима їхніми…

7 (До Римлян 3:1-18)

A: переваги;

B: правда і неправда;

C: наша неправда виставляє правду Божу

^{Структура}	^{Звʼязки}	^Назва	^Текст
5-1-2	(4-7)	Людський гріх	1:29-31=3:10-18
5-1	(1-7)	Мир	1:7=3:17
5-2-1;1-1-1;3-1-2	(7-10)	Віра і невірʼя	3:3=4:20
5-2	(7-13)	Панування гріха	3:9=6:6
3-1	(5-7)	Суд і істина Божа	2:2=3:4
1-1	(7-25)	Відплата з добро і зло	3:8=13:4

4 Гріх людства (1:18-32) 5-1-2

5 Праведний суд Божий (2:1-16)

6 Юдеї, Закон і Погани (2:17-29)

7 Нема праведного (3:1-18)

5-1-2	(4-7)	Людський гріх	1:29-31=3:10-18
5-1-2	(Центр)	Виконання Закону	2:13=2:25

5-1

1 Привітання (1:1-7)

2 Молитва подяки (1:8-15)

3 Сила Євангелії (1:16-17)

4 Гріх людства (1:18-32)

5 Праведний суд Божий (2:1-16)

6 Юдеї, Закон і Погани (2:17-29)

7 Нема праведного (3:1-18)

5-1	(1-7)	Мир	1:7=3:17
5-1	(2-6)	Дари Духа	1:11=2:29
5-1	(3-5)	Праведність Божа	1:17=2:13
5-1	(Центр)	Гріх людства	(1:18-32)

Розділ 3 продовжує ту саму лінію аргументації, тому ми продовжуємо, не зважаючи на поділення на розділи:

Вірш 1 – яка різниця існує на основі того, що сказав Павло,? Яка перевага юдея, якщо він спасається таким самим чином?

Вірш 2 – в 9 розділі, коли Павло повернеться до цієї теми, він опише ще більше переваг. Що по суті, те саме питання, як «Яка перевага бути хрещеним в дитинстві і вирости у християнській родині?» Зауважте, що Павло пише, Отож, що́ має більшого юдей, або яка ко́ристь від обрі́зання? – Їм були дані Слова Божі, тобто вони можуть читати Біблію?

Чи були їм довірені Слова Бога? Що означає «довірені»? – Це означає, що вони мали Слово Боже від Імені Когось Іншого. Вони отримали Слова від Бога, щоб мати змогу дати їх іншим. Їм були довірені Слова, щоб вони могли нести їх в місії. Вони були покликані на священницьке служіння. І саме це вони не робили. Вони вважали, що це означає, що вони особливо близькі до Бога. І аргумент Павла – «ні, ви були спасені не через приналежність до групи, ви спасені вірою».

Вірш 3-5а – в чому його аргумент тут? Праведність – завітня вірність. Бог вірний нам. Це не відповідність стандарту, а Божа вірність до нас. І Павло каже, якщо вони грішать, то чи перестане Бог бути лояльним (вірним). І відповідь – ні, це не те, що Бог робить. Незважаючи на їх гріх, Бог продовжує бути вірним до них. Бог залишиться правдивий, незважаючи на те, що всі люди – брехуни.

Тоді Павло каже, якщо наша неправедність демонструє Божу вірність, то що ми можемо сказати? Вірш 5б – це серце проблеми, з якою Павло розбирається в Посланні до Римлян. Це називається теодицея. Теодице́я (лат. theodicea) — релігійно-філософське вчення, що узгоджує існування Бога як творця і правителя світу з існуванням темних сторін буття та узгоджує наявність зла й несправедливості з ідеєю мудрості, благості та всемогутності Бога.

Оправдання (виправдання) Бога. Павло тут не займається питанням нашого виправдання, Ісус зробив це на хресті, хоча Павло і згадує це у Посланні до Римлян, проте основним питанням є виправдання Бога. Бо виглядає так, що Він протирічить Сам Собі. Божа праведність і вірність явлена через наші гріхи.

Бог був би вірним та лояльним до Адама та Єви, якби вони ніколи не згрішили, але коли вони вже згрішили, і Бог продовжує бути вірним та лояльним (прихильним) до них – ЦЕ РЕАЛЬНО ПОКАЗУЄ ЯКИЙ БОГ. Бог вірний та прихильний, навіть коли Його діти повстають проти Нього.

Проблема в тому, що якщо це правда, то як Бог може являти гнів? Врешті решт наші гріхи спричиняють ще більшу Його вірність. Чим більше ми грішимо – тим більше вірним є Бог. Незважаючи на те, що ми грішимо – Він вірний, не зважаючи на це. Ми вбиваємо – Він вірний, ми грабуємо – Він вірний, навіть якщо ми вб’ємо тисячі людей – Він вірний.

ЯК ЦЕ МОЖЕ БУТИ? – При такій постановці питання виходить що дня гніву не буде, тому що Бог просто залишатиметься вірним вічно і любитиме нечестивих вічно, тому що Він вірний, навіть коли ми грішимо.

В усьому Посланні Павло розбирається з цією проблемою. Якщо Бог вірний завжди і наші гріхи являють Його вірність, то тоді це протирічить дню гніву. Павло не дає тут відповіді, він каже просто (вірш 6) – «Зо́всім ні! Бож як Бог судитиме світ?», ми знаємо, що Бог буде судити світ.

Отже ми маємо дві ключові тези:

1. Бог вірний до нас, незважаючи на те, що ми грішимо, тобто Він не судить нас

2. Бог судитиме світ

Даний текст містить літературну структуру Римлянам, а також нотатки зроблені Олексанром Орловим-Кощавкою мол. з аудіозаписів лекцій Джейса Джордана.