Буття 24. Подорож Еліазара, з якої він привів дружину для Ісака, Авраамового сина, є виявом віри Авраама. Також і сам слуга виказує просту і тверду віру в те, що все в Божих руках, що обставини життя – не просто випадковість. Я маю на увазі його молитву. “І станеться, що дівчина, до якої скажу: Нахили но глека свого, я нап’юся, а вона відповість: Пий, і так само верблюди твої я понапуваю, її Ти призначив для раба Свого, для Ісака. І з цього пізнаю, що Ти милість учинив з моїм паном” (Буття 24:14). Отакою простою, практичною і має бути віра. Через неї ми запрошуємо Бога для вирішення важливих питань і нашому житті.
Матвія 16:21-28.
Setting a mind on Gods interests, on man interests ?
What a difference ?
Suffering.
Lose my life for His sake, save my life for myself ?
What a difference ?
Suffering.
Влада, гроші – все те, що так люблять люди допомагає уникнути страждань. Тому Петро намагається спинити Христа в його намірах, відмовити Його від самої готовності страждати. І Господь не тільки не спиняється, а розтолковує популярніше, що стоїть за тим “відійди від мене сатано”.
Надбання, ресурси, що не сприяють виконанню життєвого призначення, шкодять тому, хто їх акумулює. Не від їх кількості залежить успіх, тому що ігноруючи своє призначення, ми на тому шляху. Навіть якщо “весь світ” в наших руках. Це в своїй основі невірний вибір. Ресурси не обміняєш на зміст (як валюту), а кожен день життя за своїм призначенням – безцінний. Люди підсвідомо захоплюються цим, тому такі люди як, скажімо, Сковорода – герої. Він казав: “Світ ловив мене і не впіймав”. Це все набуває змісту на фоні думки про звіт, який ми маємо дати Тому, хто дав нам і життя і ресурси. Без звіту перед Ним ідея страждань – пусте філософствування. А сама готовність страждати виникає від споглядання слави Божої.
