Буття 21. От ще один приклад реалізму Біблії – якось неприємно читати, коли вдумаєшся як воно по-людськи виглядало: власну жінку і сина Авраам відправляє в пустелю помирати ? Сам то він знає, що це не так, але винекнення конфлікту між потенційними нащадками змушує його приймати такі жорсткі міри. Варто не забувати, що світ тоді був іншим, не “христианізованим” і не ставити до Авраама вимог, які були нереальними тоді (між нашими світоглядами і світами ніби прірва). Окрема історія – стосунки патріарха з сусідами. Вражає прозорість, щирість цих стосунків, якої важко навчитись з досвіду і вчень сучасних церков. В нас до “поган” вороже ставлення. Мене завжди дивувало, як це в церковних людей повертаєтся язик називати когось “халдеями”. І от такий парадокс – “служим” тим, кого не любимо ? Авраам робить все, щоб його репутація була чистою, і вони помічають це особливе ставлення до себе. Існує теорія, згідно якої завоювання Святої Землі мало відбуватись через дружні стосунки, прикладом яких є Авраам. Все пішло не так, починаючи з подій, описаних в Буття 34, коли сини Якова перерізали сихемців за Діну. Цим вони викликали ненависть до себе з боку місцевого населення і “план А” був замінений Богом на “план Б” – завоювання землі мечем. Це всього лиш тлумачення, проте дуже правдоподібне, тому що пояснює, що причиною необхідності військового втручання є помилки людей, а не Бог. Він виправив ситуацію, але це вони обрали такий шлях, не пішовши миролюбивим шляхом Авраама. (Це щось схоже на проблему голоду, абортів – треба подумати про те, хто ж відповідальний за це насправді, хто це “допустив” – ми чи Бог ? ).Так це чи ні, – приклад Авраама очевидно вчить завойовути серця і воювати мечем тільки в крайніх випадках. Вірсавія, в якій відбувалось домовлення між Авраамом і місцевим царем розташована на півдні Ізраілю. Сьогодні це руїни, що є архітектурною памяткою. Це ще не зовсім пустеля, але регіон можна було б охарактеризувати як пустельний. Дуже жарко і майже нема рослинності. Біля в`їзду до міста є велика криниця і дерево тамариск, яке нагадує про Авраама (Бут.21:33). До речі, це дерево має здатність зберігати воду завдяки будові листя. Криниця, дерево є символом життя, бо нього тягнеться все живе (під цим деревом особлива прохолода). Ось так і Авраам – він був ніби криницею і тамариском для оточуючих – вони самі йшли до нього: “Бог із тобою в усьому, що ти робиш! “(Буття 21:22). От тобі і всі “методи євангелізації”, вони ніколи не замінять Води, яку помічають спрагнені душі. Маєш Воду ? Дай її тим, хто спрагне. А все решта “розмови про релігію” Матвія 16 :1-4. Знаки з неба не поможуть людині, яка їх шукає, ставить їх як умову для віри. Це так, бо не в знаках суть, взагалі не в знаках: є вони чи нема. Будь-який знак і чудо можна витлумачити як завгодно (і ще й назвати це тлумачення “науковим”). Але це не виправдовує невір`я і не є основою для довіри. Недовіря і його наслідки: бунт, гріх і т.п. – от яка проблема є між нами і Богом і без вирішення цієї проблеми знаки не поможуть. Тому є тільки один знак, який Ісус називає знаком Йони. Звичайно це не знак в тому розумінні, в якому хотіли б побачити знак фарисеї, проте це часткова відповідь на їх прохання. Це те, що їм буде дане. “Як Йона перебув у середині китовій три дні і три ночі, так перебуде три дні та три ночі й Син Людський у серці землі ” (Від Матвія 12:40).

Leave a Reply